понеділок, 1 червня 2020 р.

Для вихованців гуртка "Європейський клуб"

Роль міжнародних організацій в сучасному світі 

Посилання на відео https://www.youtube.com/watch?v=j_F0xNI_ybY
Нині міжнародна безпека розглядається в широкому контексті й охоплює не лише оборонні, але й соціально-політичні чинники. На перший план виступають колективна відповідальність і здатність протистояти новим загрозам безпеці – міжнародному тероризму, розповсюдженню зброї масового знищення та ін.

Ключову роль у сучасній системі міжнародних відносин відіграють незалежні національні держави (nation-states), які є основними суб’єктами системи міжнародної безпеки. Проте, нині держави не є єдиними акторами на міжнародній арені. У ХХ столітті у міжнародних відносинах стали брати її нові суб’єкти – міжнародні організації (МО) є об’єднаннями суверенних національних держав, що утворюються на основі багатосторонніх міжнародних договорів і у відповідності з міжнародним правом для досягнення певних цілей. Щодо системи міжнародної безпеки, то основними завданнями МО, які є її елементами, є забезпечення безпеки й підтримання миру.

ММО, через переплетення інтересів держав створюють особливу форму керування міжнародною системою. Вони формують інституалізовані межі політичного співробітництва і є об’єктами міжнародного права, хоча й вторинними, оскільки створюються національними державами. ММО беруть на себе певні зобов’язання керування в політичній сфері, які вже не можуть повністю взяти на себе держави.

Серед науковців склалося досить позитивне бачення процесу міжнародного регулювання. Прихильники функціоналізму вважають, що глобалізація і взаємозалежність ведуть до глобалізації міжнародних структур управління. Ліберальний інституціоналізм зв’язує міжнародний світ з економічними і соціальними інститутами і цим пояснює бурхливе зростання кількості МО у другій половині ХХ століття. Разом з цим існує напрям, що критично оцінює їхню роль у міжнародних відносинах. Представники цього напряму беруть до уваги невдалий досвід Ліги Націй у забезпеченні міжнародного миру, той факт, що ООН виявилась недієздатною в період «холодної війни». Не можна ігнорувати й те, що ряд ММО, створених як військово-політичні альянси в роки конфронтації, потім розпалися (СЕНТО, Багдадський пакт, СЕАТО, ОВД). «Критичний напрям» звинувачує ММО в дестабілізуючому впливі на міжнародні відносини через те. До того ж, часто ММО стають знаряддям задоволення певними державами та іншими своїми егоїстичними інтересами, міжнародні організації повинні лише створювати умови для міжнародного співробітництва.

Ослаблення деяких функцій держави аж ніяк не означає, що вона перестала бути інститутом формування політики, зокрема в оборонній сфері. Йдеться лише про те, що дещо підірвано монополію держави в певних сферах.

Крим того, автономія міжурядових організацій має відносний характер через те, що реалізація прийнятих ними рішень неможлива без участі відповідних держав. МО не існують у політичному вакуумі. Вони є частиною світової державно-центристської системи і їхні інституціональні форми й діяльність відбивають національні інтереси. Інтеграція до системи міжнародної безпеки стала одним з основних напрямів зовнішньополітичних курсів держав. Лише таким чином у сучасних умовах можна забезпечити повноцінну національну безпеку окремо взятої держави. До того ж, зважаючи на типологію нових ризиків і загроз, ми повинні розуміти, що концепція безпеки в дедалі більшій мірі передбачає світ без кордонів, у якому внутрішня й зовнішня безпека вже нероздільні.

Для вихованців гуртка "Європейський клуб"

Світові та європейські організації

Посилання на відео https://www.youtube.com/watch?v=eqln5EX6Ba8
Вікторина https://learningapps.org/4086802
У сучасному світі, де жодні природні кордони не є перешкодою для спілкування між народами і самоізоляція будь-якої країни вочевидь є для неї шкідливою, важливе місце посідають різні форми міжнародного співробітництва. Однією з таких форм є міжнародні організації - об'єднання держав або національних громад, у тому числі неурядового характеру, для досягнення загальних цілей у політиці, економіці, соціальній сфері, науці, культурі тощо. Міжнародна організація створюється на підставі угоди її учасників. При цьому діяльність кожної міжнародної організації регламентується її статутом.
Існують загальнополітичні і спеціальні міжнародні організації.

Загальнополітичні міжнародні організації. Організація Об'єднаних Націй (ООН) — це унікальна організація незалежних країн, які об'єдналися в ім'я загального миру і соціального прогресу. Офіційною датою народження Організації є 24 жовтня 1945 року, а її засновниками вважається 51 країна, у тому числі й Україна. На кінець 2008 р. кількість країн-членів ООН досягла 192.
Організація Об'єднаних Націй не є світовим урядом і не встановлює закони. Вона надає можливості для врегулювання міжнародних конфліктів і вироблення стратегій з питань, які стосуються кожного з нас. ООН переслідує чотири головні цілі: підтримка миру та безпеки на планеті; розвиток дружніх стосунків між країнами; співпраця у вирішенні міжнародних проблем і забезпеченні поваги прав людини; узгодження дій різних країн. Заради досягнення цих цілей співробітничають десятки родинних організацій, які разом утворюють систему ООН.
Головними органами ООН, про які ми ледь не щодня чуємо в передачах інформаційних агентств і читаємо на сторінках газет і журналів, є Генеральна Асамблея і Рада Безпеки. До інших провідних органів цієї міжнародної організації належать Секретаріат, Міжнародний суд, Рада опіки, Економічна і соціальна Рада.
Штаб-квартира ООН розташована в Нью-Йорку (США). У 1945 р. Україна, перебуваючи у складі СРСР, стала однією з країн-засновниць ООН. Тепер наша держава — член кількох спеціалізованих міжнародних організацій ООН.
На засіданнях Генеральної Асамблеї, де присутні делегації від усіх країн — членів ООН, постійно обговорюються найактуальніші проблеми світової політики, відпрацьовуються й ухвалюються рекомендації щодо їх вирішення. Кожна країна, незалежно від її площі, кількості населення, економічної та військової могутності, має один голос.
Рада Безпеки несе відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки. її рішенням повинні підкорятися всі члени ООН. Рада Безпеки складається з 15 країн-членів, третина з яких є постійними (США, Великобританія, Франція, Китай і Росія). Інші десять країн-членів обираються на певний термін у певній послідовності.
У різних країнах працюють 16 спеціалізованих установ ООН.
ООН допомагає біженцям і голодуючим. Установи ООН з надзвичайної допомоги надають допомогу більш як 23 млн біженців і перемішених осіб, забезпечуючи їхній захист. Всесвітня продовольча програма - провідна організація ООН, що відповідає за продовольчу допомогу, відправляє понад 5 млн тонн продовольства на рік, забезпечуючи продуктами харчування приблизно 113 млн осіб у 80 країнах світу.

Рада Європи (РЄ) - найдавніша в Європі міжнародна політична організація, створена 1949 р.. Органи РЄ перебувають у французькому місті Страсбурзі, на кордоні Франції і Німеччини, як символ примирення двох країн.
Основною метою РЄ є розбудова єдиної Європи, що ґрунтується на принципах свободи, демократії, захисту прав людини і верховенства закону. Діяльність її спрямована насамперед на забезпечення і захист прав людини, чи то цивільних, політичних, економічних, соціальних або культурних прав. Отже, діяльність РЄ охоплює всі сфери життя людини. Проте економічними і військово-політичними питаннями ця організація не опікується. З 1995 р. Україна також є членом Ради Європи, що нині об'єднує 46 держав.
Одним із найзначніших досягнень Ради Європи є розробка та прийняття Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод. Конвенція встановлює невід'ємні права і свободи для кожного і зобов'язує держави гарантувати ці права кожній людині. Головна відмінність Конвенції від інших міжнародних договорів у галузі прав людини - існування механізму захисту зазначених прав. Ним є Європейський суд з прав людини, що розглядає індивідуальні скарги про порушення Конвенції.
Раду Європи не слід плутати з Європейською Радою: це абсолютно різні організації. Європейська Рада є найвищим політичним органом Європейського Союзу, що складається з глав держав та урядів країн-членів ЄС і їхніх заступників - міністрів закордонних справ.

Європейський парламент, що є одним з органів Європейського Союзу, обирають прямим загальним голосуванням терміном на п'ять років. Подібно до законодавчого органу окремої держави депутати Європарламенту утворюють окремі фракції. Щоправда, тут такі фракції є представниками міжнародних партійних об'єднань. Місця в Європарламенті розподілені між країнами-членами відповідно до чисельності населення.
Щомісячно сесії Європейського парламенту відбуваються в Страсбурзі, надзвичайні засідання - у Брюсселі, де працюють комітети Європейського парламенту, а секретаріат - у Люксембурзі.
Європейський парламент і Рада Європи мають рівні повноваження. Проте Європейський парламент виконує здебільшого консультативні функції. Він не має права вносити власні законопроекти. Водночас разом з Радою Європи бере участь у законодавчому процесі через численні процедури: спільного ухвалення рішень, співпраці, узгодження тощо. До того ж Європейський парламент разом з Радою Європи ухвалює річний бюджет і контролює його виконання. Повноваження Європейського парламенту постійно розширюються, проте вони все ще менші, ніж у національних законодавчих органів більшості держав.

Співдружність Незалежних Держав (СНД) - міждержавне об'єднання більшості колишніх республік Радянського Союзу. Офіційне місце перебування органів СНД - Мінськ. Це об'єднання було утворене наприкінці 1991 р. Білоруссю, Росією та Україною, коли представники цих трьох республік СРСР визнали неможливість подальшого існування через глибоку політичну кризу єдиної держави - СРСР. Однак, зважаючи на історичну спільність народів, заявили про прагнення розвивати співробітництво в політичній, економічній, культурній та інших сферах на основі взаємного визнання і поваги державного суверенітету.
Незабаром кількість членів СНД зросла до дванадцяти (колишніх республік СРСР). Однак ідеї, закладені в основу діяльності цієї організації, не були реалізовані повною мірою. Через суттєві розбіжності між окремими державами-учасницями всередині СНД мали місце і нині тривають процеси подальшого розходження. Керуючись правом будь-якої держави вийти з організації у будь-який час і на власний розсуд, про такі наміри в 2008 р. заявила Грузія. Україна входить до СНД на правах асоційованого члена.
Функціонує політичне й економічне об'єднання країн Південно-Східної Азії (АСЕАН). Канада, США і Мексика підписали Північноамериканський договір про вільну торгівлю (НАФТА). У Південній Америці виникло об'єднання Південноамериканський спільний ринок (МБРКОСУР) у складі Аргентини, Бразилії, Парагваю та Уругваю. Африка теж має власне інтеграційне угруповання — Організацію Африканської Єдності (ОАЄ). До неї офіційно входять усі 54 держави цього континенту.

Спеціальні міжнародні організації. Одна з найвідоміших і найвпливовіших організацій такого характеру - це Європейський Союз (СС). Він був утворений 1993 р. і нині налічує 27 країн.
ЄС є унікальним міжнародним утворенням, яке поєднує ознаки міжнародної організації і держави. Союз має повноваження на участь у міжнародних відносинах і відіграє в них велику роль. Країни ЄС зобов'язалися проводити спільний курс у сфері зовнішньої політики і безпеки, основних напрямів внутрішньої економічної політики, координувати політику в питаннях охорони довкілля, боротьби зі злочинністю та ін.
Головною метою Європейського Союзу є створення "Європи без кордонів", де було б усунено всі перешкоди на шляху вільного пересування людей, капіталу, товарів і послуг. З 1999 р. (у готівкових розрахунках з 2002 р.) введена єдина валюта - євро (за винятком Великої Британії і Данії). Отже, це одночасно політичний, економічний і валютний союз.
1 березня 1998 р. набула чинності Угода про партнерство та співробітництво між ЄС та Україною. ЗО грудня 2005 р. набуло чинності рішення ЄС надати Україні статус країни з ринковою економікою. На сьогодні розширений ЄС є найбільшим зовнішньоторговельним партнером України.

Організація Північноатлантичного договору (НАТО). На сьогодні вона є найкраще організованою та дієвою міжурядовою міжнародною організацією у сфері оборони, безпеки та політики. Договір, що ознаменував утворення НАТО, був укладений 1949 р. десятьма європейськими та двома північноамериканськими незалежними країнами, які взяли на себе зобов'язання щодо забезпечення взаємної оборони. Нині членами НАТО є 28 країн. Штаб-квартира НАТО перебуває в Брюсселі.
На початку XXI ст. перед НАТО постав цілий комплекс стратегічних цілей і завдань, які докорінно відрізняються від колишніх, зокрема подолання наслідків поділу Європи за часів "холодної війни", зміцнення демократії в країнах Центральної та Східної Європи. Йдеться про боротьбу зі зброєю масового знищення і тероризмом. Головною метою НАТО є захист свободи і безпеки всіх її членів політичними й військовими засобами відповідно до Статуту ООН.
Нині діяльність НАТО, яка здійснює політику "відкритих дверей", дедалі розширюється. Вона охоплює співпрацю і з державами, які не входять до складу цієї організації, у тому числі й з Україною.
Починаючи з 1994 р. наша держава бере активну участь у програмі "Партнерство заради миру" (ПЗМ), в рамках якої українські військові були залучені до кількох десятків спільних із країнами-членами і партнерами НАТО миротворчих навчань як на території нашої країни, так і за кордоном.У своїх взаємовідносинах з НАТО Україна подолала шлях від Хартії про особливе партнерство (1997 р.) через План дій (2002 р.) до Інтенсифікованого діалогу з НАТО щодо питань набуття членства і відповідних реформ. Процес Інтенсифікованого діалогу пропонується країнам, що висловили зацікавленість стати членами НАТО, і є першим етапом офіційного процесу підготовки країн до членства в НАТО. У серпні 2009 р. Президент України затвердив першу Річну національну програму на 2009 р. з підготовки України до набуття членства в НАТО. Тоді ж було підписано Декларацію про доповнення Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО.

Зменшення голоду та жебрацтва було назване на спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН в 2000 р. однією з восьми цілей поточного тисячоліття. З огляду на це, особливу роль посідає Продовольча і сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй (ФАО). Це є міжурядова міжнародна організація, спеціалізована установа ООН. Вона була заснована 1945 р. із штаб-квартирою в Римі. Головними цілями ФАО є збір, вивчення і поширення інформації з питань харчування, продовольства, сільського господарства, сприяння поліпшенню виробництва і збуту продовольства та ін. З метою запобігання загостренню проблеми голоду на планеті ФАО намагається передбачити надзвичайні ситуації у сфері продовольства. За допомогою знімків із супутників, польових досліджень та офіційних даних про врожайність і запаси продовольства співробітники ФАО контролюють попит і пропозицію щодо продовольчих продуктів на світовому ринку. У разі настання надзвичайних ситуацій ФАО допомагає сільським мешканцям відновити виробництво продуктів харчування.

Серед міжурядових міжнародних організацій досить відомою у світі є Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). Це спеціалізована установа ООН, яка нині об'єднує 192 країни. Вона виникла 1945 р., штаб-квартира перебуває в Парижі. ЮНЕСКО здійснює дослідження в галузі освіти, науки і культури, сприяє просуванню, передачі та обміну знаннями, здійснює обмін спеціалізованою інформацією тощо. Однак завдання цієї організації не обмежуються публікацією наукових відкриттів. Розвиваючи співпрацю між державами в галузі освіти, науки і культури, ЮНЕСКО прагне до досягнення вищої мети - забезпечення миру і міжнародної безпеки, дотримання прав людини, взаємної пошани людей і народів.
До 2008 р. ООН включила до свого списку об'єктів світової спадщини понад 850 культурних, природних та природно-культурних об'єктів. З огляду на велику цінність цих пам'яток для всіх людей, їх вважають загальним надбанням людства. ЮНЕСКО допомогла захистити багато таких пам'яток у понад 80 країнах світу.


вівторок, 26 травня 2020 р.

Новітня історія (11 клас) - Підготовка до ЗНО


Повторюємо

Післявоєнна відбудова - читаємо- https://i100rik.com.ua/ukrayina-v-1945-1953-rr/
Хрущовська "відлига" (десталінізація) - читаємо- https://i100rik.com.ua/ukrayina-v-umovah-destalinizatsiyi-vidliga/
Період "застою"- дивимось- https://www.youtube.com/watch?v=VEXNAEX-USQ
Перебудова  дивимось- https://www.youtube.com/watch?v=5Jv4G2WAhtE
Незалежна Україна - слухаємо- https://www.youtube.com/watch?v=S2HI2oyiZfg

 Вправи на повторення 

Десталінізація- https://learningapps.org/8147002
Перебудова- https://learningapps.org/8888491
Незалежність України - https://learningapps.org/7316964
Подія- дата - Підготовка за програмою ЗНО https://learningapps.org/9840893

субота, 23 травня 2020 р.

Нова історія України (частина 2)

Підготовка до ЗНО- 2020
Історія України 9 клас
Хронологічна таблиця
1772 р. — перший поділ Польщі. Приєднання Східної Галичини до Австрії.
1773 р. — другий поділ Польщі. Росія захопила Правобережну Україну.
1791 р. — Ясський договір між Росією і Туреччиною. Входження Південної України до складу Росії.
1795 р. — третій поділ Польщі. Росія захопила Західну Волинь.
1798 р. — видання в Петербурзі трьох частин “Енеїди”.
1803 р. — царський указ про “вільних хліборобів”, згідно з яким поміщики за власним бажанням могли відпускати кріпосних селян на волю й надавати їм земельні наділи.
1805 р. — відкриття Харківського університету.
1806—1812 рр. — російсько-турецька війна і приєднання до Росії Бессарабії з трьома повітами, в яких жили українці.
1812 р. — російсько-французька війна.
1813-1835 pp. — селянський рух на Поділлі під керівництвом Устима Кармелюка.
1814—1861 pp. — роки життя Т. Шевченка.
1816 р. — заснування в Перемишлі першого на західноукраїнських землях просвітницького товариства.
1820 р. — заснування у Ніжині Гімназії вищих наук.
1821 р. — утворення Південного товариства декабристів у Тульчині.
1823 р. — спорудження першого пароплава на Дніпрі.
1823 -1825 pp. - діяльність таємного Товариства об’єднаних слов’ян.
1825 р. — повстання декабристів у Петербурзі.
1825 р. 29 грудня — 3 січня 1826 р. — повстання Чернігівського полку.
1828 р. — повернення запорозьких козаків з Туреччини. Утворення Азовського війська.
1830-1831 pp. — польське визвольне повстання у Правобережній Україні.
1833-1837 pp. — діяльність “Руської трійці”,
1834 р. — відкриття Київського університету ім. Св. Володимира.
1837 р. — “Руська трійця” видала в Будапешті літературний альманах “Русалка Дністрова”.
1840 р. — вихід у світ у Петербурзі “Кобзаря” Т. Шевченка. 1843—1844 pp. — селянське повстання під проводом Л. Кобилиці на Буковині.
1846 р. — видання в Москві “Історії русів”.
1846-1847 pp. — діяльність Кирило-Мефодіївського братства.
1847-1848 pp. — запровадження у Правобережній Україні Інвентарних правил.
1848 р. — виникнення першої української політичної організації — Головної Руської ради у Львові. Ліквідація панщини в Східній Галичині та Буковині.
1850 р. — відкриття В Києві першої в Україні жіночої гімназії.
1851 р. — розпуск Головної Руської ради.
1853 р. — скасування кріпацтва в Закарпатті.
1853 — 1856 pp. — Кримська війна.
1855 р. — масовий антикріпосницький рух “Київська козаччина”.
1856 р. — “Похід у Таврію за волею” — масове самовільне переселення селян Катеринославщини та Херсонщини.
1856-1916 pp. — роки життя І. Франка.
1859-1861 pp. — таємний гурток “хлопоманів” у Києві.
1861 р. — заснування “Київської громади” — початок громадівського руху в Україні.
1861 р. — відміна кріпосного права в Російській імперії.
1861 р. — створення у Львові культурно-просвітницького товариства “Руська бесіда”.
1861-1862 pp. — видання українського часопису “Основа” в Петербурзі.
1862 р. — початок поліцейської реформи в Російській імперії.
1863 р. — Валуєвський указ про обмеження видання книг і заборону навчання у школах українською мовою.
1864 р. — початок земської, освітньої та судової реформ.
1865 p. — відкриття Новоросійського університету. Прокладання першої залізниці в Україні від Балти до Одеси.
1866—1934 рр. — роки життя Михайла Грушевського.
1867 р. — перетворення Австрійської імперії на дуалістичну Австро-Угорську.
1868 р. — заснування товариства “Просвіта” у Львові.
1870 р. — початок міської реформи.
1873 р. — заснування Літературного товариства імені Т. Шевченка у Львові.
1874 р. — початок військової реформи, Масове ходіння “в народ”.
1875 р. — заснування Чернівецького університету.
1876 р. — Емський указ про заборону видавати та ввозити з-за кордону літературу українською мовою. 1876—1879 pp. — діяльність народницької організації “Земля і воля”.
1877 р. — “Чигиринська змова”.
1882 р. — створення у Єлисаветграді першої української професійної театральної трупи.
1882 — 1906 pp. — видання журналу “Київська старина”. 1885 р. — заснування Народної ради у Львові.
1890 р. — створення у Львові Русько-української радикальної партії — першої української політичної партії.
1891 р. — початок масової еміграції українців до Канади. 1891-1898 pp. — діяльність “Братства тарасівців” — першої української політичної організації, що стояла на засадах самостійної України.
1894 р. — відкриття кафедри історії України у Львівському університеті.
1897 р. — перший загальний перепис населення Росії.
1898 р. — заснування Політехнічного інституту в Києві.
1899 pp. — утворення Русько-української радикальної партії у Східній Галичині, Української національно- демократичної та Української соціал-демократичної партій.
1900 р. — утворення в Харкові Революційної української партії
Слухаємо лекції
 Виконуємо завдання

понеділок, 18 травня 2020 р.


Нова історія України 

Люблінська унія 1569 р., її зміст та значення

Підписання угоди

3 початку XVI ст. стали інтенсивніше формуватися умови для укладення унії (союзу, об'єднання) між Польщею та Великим князівством Литовським. Протягом XV-XVI ст. Польське королівство перетворилося на своєрідну шляхетську республіку. Влада короля була обмежена сеймом (польським парламентом), що обирав короля; Король не міг приймати важливі рішення без згоди сейму.

Розгляд питання про укладення унії розпочався в січні 1569 р. на спільному польсько-литовському сеймі у Любліні (звідси і назва угоди). У червні 1569 р. Люблінська унія була підписана. 1 липня 1569 р. її затвердили роздільно депутати польського і литовського сеймів.
Основні положення угоди

Люблінська унія завершила процес Об'єднання двох держав, що розпочався з укладення Кревської унії 1385 р. За Люблінською унією Польське королівство та Велике князівство Литоовське об'єднувалися в єдину федеративну державу - Річ Посполиту (буквально- республіка) з виборним королем, загальним сеймом і сенатом, єдиною зовнішньою політикою. Литовська, українська та польська шляхта зрівнювалися в правах і набували права володіння маєтками на всій території Речі Посполитої. Ліквідувалися митні кордони, вводилася єдина грошова одиниця.

Велике князівство Литовське, як і Польське королівство, залишалося самостійним політичним організмом зі своєю вищою адміністрацією, власною скарбницею, військом, судово-правовою системою. Платою за державну суверенність, що вдалося зберегти знесиленому Великому князівству Литовському, стали українські землі, які переходили під юрисдикцію Польської корони.

Ще перед підписанням унії польський сейм, використовуючи підтримку литовської та української шляхти, яка була невдоволена пануванням великих землевласників у Великому князівстві Литовському та намагалась одержати такі ж права, як і польська шляхта, санкціонував акти короля Сигізмунда II Августа про відторгнення від Литви і приєднання до Польщі ряду українських земель. Українські землі у складі Польщі увійшли до шести нових воєводств: Руського (з центром у Львові), Белзького, Волинського (з центром у Луцьку), Київського, Подільського (з центром у Кам'янці), Брацлавського (з центром у Брацлаві).
Наслідки підписання Люблінської унії

Люблінська унія була важливою історичною подією, яка мала суперечливі наслідки для долі України.

Негативні наслідки. Ця угода сприяла:
посиленню польської експансії на українські землі, наступу католицизму;
полонізації (ополяченню) української знаті;
покріпаченню селян, що було остаточно затверджено Литовським статутом 1588 р., який увів 20-річний термін піймання селян-утікачів і надав право шляхтичам самим установлювати всі повинності, розпоряджатися селянським життям і майном.

До позитивних наслідків унії можна віднести:
зближення українських земель із західноєвропейською культурою: через Польщу до України потрапляли ідеї Відродження, Реформації та Контрреформації;
поширювалася західноєвропейська система освіти: українці навчалися в європейських університетах, прилучалися там до західноєвропейських наукових і художніх ідей, збагачували ними рідну культуру;
могутнє піднесення культурно-просвітницького руху, що сприяв зародженню та розвитку української національної самосвідомості;
за відсутності держави культура залишалася єдиною сферою, у якій українці могли захистити свою самобутність.

М. Котляр, С. Кульчицький підкреслюють такі наслідки Люблінської унії:

1) український народ зазнав закріпачення й тяжкого феодального гноблення;

2) насаджувався католицизм;

3) розгорнулася національно-визвольна народна боротьба;

4) виграла лише місцева шляхта, що отримувала рівні права з польською шляхтою;

5) український народ втрачав свою політичну верхівку, яка полонізувалася та переходила до католицької віри.

Українські землі у складі Речі Посполитої



Після укладення Люблінської унії у 1569 році становище українських земель кардинально змінилося: розпочався всебічний наступ польсько-литовської адміністрації на права українців. Передусім унія посилила соціальну, національну, релігійну та культурну експансію на українські землі. Однак ця ж унія об’єднала українські землі в одній державі, забезпечила зростання культурно-освітнього руху та економіки, українські міста перетворилися на магнатсько-шляхетські резиденції , українські землі було залучено до міжнародної торгівлі (передусім через Балтійське море). Тому можна сказати, що унія мала досить суперечливі наслідки для українського населення.

Було запроваджене новий адміністративно-територіальний устрій, у зв’язку з яким українські землі (що опинилися у складі Польщі) були поділені на 6 воєводств: Руське (із центром у Львові), Белзьке (Белз), Подільське (Кам'янець), Волинське (Луцьк), Брацлавське (Брацлав), Київське (Київ). У 1635 р. було утворене Чернігівське воєводство з центром у Чернігові. Кожне з цих воєводств мало свої сеймики й посилало своїх депутатів до Варшави на сейм. На Київщині, Брацлавщині й Волині спочатку зберігалися Литовський статут та урядова українська мова, однак згодом запроваджується загальнодержавне право на латинській і польській мові.

Приєднані українські землі до складу Речі Посполитої різнилась за своїм економічним становищем. Найбільш економічно розвинутими вважалися Волинь, Північна Київщина; Південно-Східне Поділля було менше заселене і Лівобережжя було дуже спустошене. На Півдні заявили про себе такі міста як Канів і Черкаси. Переяславщина також почала відновлятись після монгольської руїни у другій пол. XV ст., але її процвітання тривало недовго, оскільки набіги кримських татар починаючи з 1482 р. спустошували ці землі. Сіверщина менше потерпала від кочівників. Тут розвивалися сільське господарство та різні промисли.

У кінці XVI ст. почалася колонізація Східної України, в т. ч. Лівобережжя, Середньої Полтавщини, земель між Дніпром і Південним Бугом, Сіверщини. Ці землі заселяли селяни з Волині, Галичини, Холмщини та Поділля. Відразу після хліборобів сюди приїжджали магнати і тисячі їхніх наймитів, які захоплювали найбагатші у світі чорноземи. Ці пани мали наймане військо, репресивний адміністративний апарат. В результаті утворювалися, фактично незалежні від польської корони, величезні латифундії. До середини XVII століття ці пани запровадили кріпацтво, на лівому та правому берегах Дніпра, не менш жорстоке, ніж на західноукраїнських землях. Утворилася фільваркова система, яка закріпила панщину до 6 днів на тиждень. Впровадження панщини українці зустріли вороже. Підтримані запорожцями, вони готувалися до боротьби з ворогом.

Також нелегке життя було в українських міщан, які жили в Польській державі. Незважаючи на те, що містам було надано магдебурзьке право, ним користувалися виключно поляки і німці, в той час як самоврядування українського міщанства було значно обмежене.

У XV-XVII ст. українських міщан витіснили до окремих кварталів, заборонили купувати та будувати будинки в центрі міста, належати до ремісничих цехів. Українці користувались пасивним виборчим правом, тобто вони не могли бути обрані чи призначені бургомістрами, також вони не могли здійснювати християнські процесії, навіть дзвонити на похоронах.

Отже, виділимо такі особливості розвитку українських земель у складі Речі Посполитої:
українські землі повністю втратили адміністративний поділ, що брав початок із часів Київської Русі; натомість утворюються Галицьке, Белзьке, Брацлавське, Волинське, Київське і Подільське воєводства;
південні території залишаються практично незаселеними через постійні набіги татар;
почалося формування фільварків. Насамперед це пов’язано зі зростанням попиту в Європі на зерно та загальне пожвавлення господарської діяльності. У XVI-XVIIст. Річ Посполита стає одним із найбільших експортерів зерна. Перехід до фільваркового господарства супроводжувався посиленням феодального гноблення: замість грошового або натурального оброку селяни мусили відробляти майже щоденну панщину, селянські наділи занепадали.
зміцнюється політичний та економічний вплив польської шляхти в державі. Величезні українські землі захоплюються польськими магнатськими родами та католицькою церквою. В Україні діяли польське феодальне право і Литовські статути. Статут 1588 р. закріпачив селян і встановив 20 річний термін розшуку селян-утікачів. Право власності на землю отримала тільки шляхта.

Виникнення козацтва 

Південні землі — Середня Наддніпрянщина, Запоріжжя — мали значні природні багатства, але були незаселені. Саме тут і постає нове соціальне явище — козацтво. 
Українське козацтво як суспільний стан в Україні почало формуватися з кінця XV - початку XVI ст. Перша згадка про українських козаків датована 1492 р. Вже тоді козаки допомагали полякам боротися з татарами. 
Слово "козак" тюркського походження і означає "вільна людина", "воїн-вершник". В українській мові слово "козацтво" визначає суспільний стан вільних від кріпосного права людей, які займалися господарською діяльністю й обороняли Україну від іноземних загарбників. 
Серед основних причин виникнення козацтва, можна виділити:
соціальні (посилення феодальної експлуатації з боку литовських та польських магнатів, шляхти, оформлення кріпосної залежності);
економічні (нестача власної землі у селян і як наслідок – переселення селян на "Дике поле", у Запоріжжя та нижнє Подніпров'я);
політичні (прагнення польської адміністрації залучити козацтво на службу для охорони південних кордонів від татарської загрози);
стратегічні (загроза з боку Кримського ханства);
національно-релігійні (політика полонізації українського населення та наступ католицької церкви на права православної).

Основними джерелами формування нової соціальної верстви в Україні були селянство, яке, тікаючи у степ, протестувало проти закріпачення та посилення феодальної експлуатації, та міщанство, котре йшло на південь спочатку з метою сезонного промислу, полювання, рибальства, а потім об'єднувалося й будувало на Дикому полі невеличкі захисні містечка — прообрази Січі. Головними справами козаків були організація походів проти татар і заготівля дичини та риби. Заможні козаки мали наймитів, у тому числі з козацького середовища, які допомагали вести господарство. У 1556 р. на о. Мала Хортиця черкаський староста Дмитро Вишневецький заснував фортецю Хортицю, яка започаткувала Запорізьку Січ. Назва "Січ" походить від слова "сікти" і означає укріплення з дерева, хмизу, глини. Крім Хортицької, також відомі січі Базавлуцька, Томаківська, Чортомлицька, Каменська тощо.

Надзвичайно докучало Запоріжжя Польській державі. Адже масові втечі селян позбавляли феодалів робочих рук, а козацькі походи на Крим і Стамбул ускладнювали стосунки Польщі з Туреччиною. Тому, проводячи політику «поділяй і володарюй», польський уряд брав до себе на службу заможну частину козаків, забезпечивши їм привілеї. І вже їхніми руками він придушував свавілля запорожців, спрямовуючи їх на основне завдання — охороняти південні кордони держави.

У 1572 р. за наказом польського короля Сигізмунда ІІ Августа формується загін із 300 козаків, які вносилися у спеціальний список — реєстр. Реєстровим козакам була встановлена виплата з польської казни, вони не підпорядковувалися місцевій владі, а лише призначеному урядом «старшому»; козацька старшина отримала знаки влади — клейноди (булаву, бунчук, корогву, печатку).
Центром реєстрового козацтва стало м. Трахтемирів. Офіційно реєстрове козацтво називали Запорізьким Військом, якому формально підпорядковувалась і Запорізька Січ. Проте взяти Запоріжжя під свій контроль Речі Посполитій так і не вдалося. У 1578 р. реєстр становив 500 козаків, а у 1590 — вже тисячу. Але наприкінці XVI — на початку XVII ст. реєстрове козацтво разом з запорожцями все частіше виступало не тільки проти турецько-татарських агресорів, а й проти польсько-шляхетського феодального гніту, підтримуючи селянство.
Навіть будучи перехідною формою від професійної общини до повноцінної держави, Запорізька Січ, проте, відіграла найвизначнішу роль у процесі українського державного будівництва, її існування ознаменувало собою наступний після Галицько-волинського князівства етап поступового формування української етнічної держави.

 Значення козацтва в історії України: 

  • заселили степові, запустілі землі; 
  • захищали південні райони України від турецько-татарських нападів;
  • брали участь у народних повстаннях;
  • сформували основи козацької державності

Козацькі повстання у першій половині XVII ст.

Берестейська унія 1596 р.

Ініціаторами укладення унії вважаються єпископи: Г. Балабан, К. Терлецький, І. Потій, Д. Зборуйський та Л. Пельчинський. У 1595 р. справа унії була погоджена з папою Клементом VII. Проте її офіційне проголошення відбулося в жовтні 1596 р. на церковному соборі у Бересті. З 8-ми єпархій Київської митрополії унію прийняли 6: Київська, Володимиро-Волинська, Турово-Пінська, Луцька, Холмська, Полоцька (Перемиська та Львівська прийняли її відповідно 1692 р. та 1700 р.).

Причини укладення унії:

  • прагнення католицької церкви розширити свій вплив і підпорядкувати православних папі римському;
  • Річ Посполита вважала єдину віру чинником, що укріплює державу, і розцінювала унію як перехідний етап до чистого католицизму;
  • православні духовенство і знать намагалися позбавитися нерівноправності з католиками, посилити свої позиції, досягти зближення із західноєвропейською культурою.

В результаті Берестейської унії (1596 р.): 

  • було утворено Українську греко-католицьку церкву завдяки обєднанню православної і католицької церкви;
  • українська церква зберігала східний обряд, церковно-слов’янську літургічну мову, право заміщення духовних посад, вживання старого календаря, право нижчого духовенства одружуватись;
  • визнавалася зверхність римського папи як першоієрарха всієї християнської церкви та було прийнято учення католицької церкви;
  • православне духівництво, шляхта та міщани зрівнювались у правах з католиками, українським єпископам були обіцяні місця в сенаті. Уніатським митрополитом собор затвердив Михайла Рогозу.
  • Однак не все духовенство та українське суспільство погодилося на унію. Простий люд, інколи й шляхта виступали на захист православної віри. Найбільший опір чинили міщани Львова і Києва. Проти унії також рішуче виступало Запорізьке козацтво.
Берестейська церковна унія 1596 р. призвела до боротьби православних із греко-католиками, що в свою чергу призвело до загострення релігійних суперечностей в українському суспільстві.

Відродження української державності в роки Визвольної війни 1648-1657 рр.


У ході Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького на звільненій території формувалися підвалини самостійної української національної держави у вигляді козацької республіки, започаткованої традиціями Запорозької Січі. Визволену територію поділено на 16 військово-адміністративних одиниць - полків. Найвідомішими серед них були Київський, Брацлавський, Черкаський, Чернігівський, Полтавський, Чигиринський, Переяславський. Крім адміністративно-територіальних, існували полки й суто військові, які формувалися на відповідних адміністративних територіях і були основою нової держави - її збройні сили.
Полки поділялися на сотні, їхня кількість у кожному полку була різною і коливалася від 10 до 20 сотень. У реєстрах сотень кількість козаків теж була різною. В одних - кілька десятків, в інших - до 300 осіб. У полку влада належала полковнику, а також полковому писарюобозномусуддіосавулам та іншим військово-адміністративним чинам. Вони й утворювали старшинську раду полку. Всіма військовими і громадськими справами сотні управляв сотник, а козацькими сільськими громадами - отаман.
Центральна влада на визволеній території належала гетьману, який спирався на Раду генеральної старшини. До неї належали: генеральний писар, що відав гетьманською канцелярією і зовнішніми відносинами, генеральний обозний - керівник артилерії та виробництва зброї і спорядження; генеральний суддя - начальник у судово-адміністративних питаннях; підскарбій, який відав збиранням податків і фінансовими справами війська; безпосередні помічники гетьмана у військових справах - осавули, бунчужні та хорунжі. Символами верховної влади гетьмана в Україні були клейноди: булава, бунчук, прапор, литаври для скликання ради. Центр влади перемістився в Чигирин, де була військова і адміністративна ставка гетьмана. Тут розміщувалася його резиденція з генеральною старшиною, яка разом з полковниками об'єднувалася військову раду при гетьманові. Це ж була і своєрідна старшинська рада міністрів, яка вирішувала адміністративні, політичні й економічні проблеми звільненої України. Гетьмана і генеральну старшину обирали на загальній військовій раді. Обиралися також полковники і сотники, хоча інколи кандидатів визначали зверху.
Держава Богдана Хмельницького вперше у міжнародно-правових відносинах визнана урядом Речі Посполитої Зборівським договором 1649 р. як автономія у складі трьох воєводств. A 1654 p. на Переяславській раді - царем Московської держави.


Б. Хмельницький 

Гетьмани Доби Руїни

Конституція Пилипа Орлика

Скасування гетьманства в Україні

З приходом до влади в Росії Катерини II (1762–1796) було завершено справу, розпочату в Україні Петром I по остаточній ліквідації української автономії.
Нова імператорка Катерина II, прагнучи уніфікації та централізації державного управління, у 1764 р. після звернення К. Розумовського з проханням запровадження спадкового гетьманства в Україні та розширення його прав викликала його в Петербург і примусила подати рапорт про відставку. 10 листопада 1764 р. імператриця видала указ про ліквідацію інституту гетьманства в Україні. Уся повнота влади зосередилась у руках президента Другої Малоросійської колегії (1764–1786 рр.) генерал-губернатора П. Румянцева. Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію. Суть цього курсу у тезі імператриці: „Коли в Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все , щоб стерти з пам’яті їх та їхню добу„. І цей наказ послідовно й наполегливо втілювалися в життя наступними російськими правителями старої і нової доби понад 200 років.
Після ліквідації гетьманства осередком формування політичної свідомості українського населення, реальною перешкодою колоніальній політиці Російської імперії на Україні залишилась Запорізька Січ. Але поки йшла боротьба з Туреччиною за Причорномор’я і Крим, в якій активну участь брали запорізькі козаки, російський царизм змушений був терпіти „запорозьку вольницю". Після укладення Кючук-Кайнаджийського миру Запорізька Січ втратила значення військового форпосту проти турецької і татарської агресії. Тому Катерина II в 1775 р. дала таємний наказ генералу П. Текслі ліквідувати її. 4-5 червня 1775 р. російські війська під командуванням Текслі оточили і зруйнували Січ.
П. Калнишевський – останній кошовий отаман – капітулював і згодом був засланий царським урядом на Соловки.
Після зруйнування царськими військами Нової Січі у 1775 р. і заслання до Соловецького монастиря понад 5 років провів у жахливих умовах одиночної камери .
У квітні 1801 р. указом Олександра I був звільнений з монастирської в’язниці, але залишився у монастирі. Помер у віці майже 113 років. Похований на головному подвір’ї Соловецького монастиря.
Значна частина козаків переселилась у межі турецьких володінь і утворила Задунайську Січ.
У 1776 р. Катерина II ліквідувала слобідське козацтво – більшість заможних козаків наказним порядком перевела в гусари, а частину – у селянський стан. Старшина отримала офіцерські звання і статус дворянства. На території слобідських полків було створено Слобідсько-Українську губернію з центром у Харкові.
У 1781 р. був ліквідований полково-сотенний устрій, а Лівобережжя поділене на три намісництва – Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське (потім – Малоросійське генерал-губернаторство).
У 1783 р. українську національну армію у складі 10 полків було перетворено на регулярні полки за взірцем російської армії. Того ж року кріпосне право було поширене на українське селянство. У 1785 р. виходить „Жалувана грамота дворянству”, за якою українська шляхта отримує дворянські права та привілеї.

Історія України- Персоналії

https://znoclub.com/images/2018zno/pdf/Personalii_istoriya_2018_znoclubcom.pdf

Завдання 

субота, 16 травня 2020 р.

5 порад, як запам'ятати дати з історії України

Запам’ятовувати дати — чи не найскладніше при вивченні історії України. Тому публікуємо кілька простих, але дієвих порад, як зробити підготовку до ЗНО з історії простішою і ефективнішою.


Конспект і інтерес

Обери підручник, який підходить під програму ЗНО з історії, і конспектуй в окремий зошит основні дати або події. Конспектуй не тільки те, що дуже важливе, а й те, що тобі здається цікавим! Тоді інформація легше запам’ятовуватиметься мозком.


Картинки

Знаходь в інтернеті (наприклад, на нашому сайті ;), підручниках або у спільнотах з підготовки до ЗНО корисні картинки, схеми і таблиці, за якими простіше буде запам’ятати дати або певну тему. Близько 80% інформації наш мозок засвоює візуально, тож допоможи йому в цьому.



Аудіо

Цей метод дуже добре працює, якщо ти краще засвоюєш інформацію на слух. Знайди перелік основних дат з історії України, читай їх вголос і записуй собі на диктофон. Перед сном слухай запис у навушниках, можеш навіть спати з ними (якщо вуха не болять). Інформація відкладатиметься в пам’яті на підсвідомому рівні, як, наприклад, набридливі музичні мелодії. Можеш трохи змінити цей спосіб і читати перелік дат вголос батькам або однокласнику, з яким ви разом готуєтесь. Тоді ти не лише чутимеш свій голос, але й будеш ніби навчати іншу людину. Мозок сприйматиме таку інформацію як більш практичну і важливу.

Графік і система винагород

Постав собі за мету за день просидіти за підручником 1 або 2 години (або більше, якщо вистачатиме терпіння). Заведи блокнотик, де ти щодня плюсами відмічатимеш, чи дотримуєшся графіку. Якщо сьогодні просидів за навчанням більше — завтра можна відпочити. Якщо сьогодні прогуляв — завтра вчишся трохи довше. Придумай собі систему винагород і призів. Наприклад, якщо ти увесь тиждень працював за графіком, то в неділю можеш купити собі щось нове або довше посидіти в інтернеті. Повір, це працює.



Зосередження і відпочинок


По-перше, не відволікайся. Знайди тихе місце, вимкни музику, телевізор, відклади телефон, вимкни інтернет. Попроси батьків не чіпати тебе найближчим часом, завчасно поїж. Спробуй зробити так, щоб повністю зосередитись на навчанні. Тоді час пройде ефективно. Після навчання відпочинь і не засвоюй нову інформацію одразу (тобто найближчу годину не вмикай інтернет ;). Прогуляйся, подихай повітрям, поговори з друзями.

Усім успіхів у освоєнні історичних дат!

Середньовічна історія- Підготовка до ЗНО-18.05.20

18.05. 20

Середньовічна історія України

Початки формування сучасних слов'янських народів криються в часах, коли —на території Східної і Південно-Східної Європи розпочалося Велике розселення слов'ян, яке тривало до кінця VII ст. Єдина до цього слов'янська спільнота поступово розпадалася на східно-, західно-, південно- й північнослов'янські племінні утворення. На середину І тис. на історичних теренах України вже існували Антський і Склавинський союзи слов'янських племен. Після розгрому в V ст. гунів і загибелі Західної Римської імперії Антський союз почав відігравати помітну роль у Східній і Південно-Східній Європі. Однак на початку VII ст. він був розгромлений аварами. Вони також поневолили племінне утворення склавинів. Це дещо загальмувало, але не припинило суспільний і господарський розвиток тієї гілки слов'янства, яка в майбутньому стала основою формування українського етносу. Слов'янські племена колонізували нові землі й, об'єднуючись, утворювали нові союзи племен.

Спочатку виникали тимчасові об'єднання племен переважно для боротьби з ворогами чи проведення походів; згодом - союзи близьких за культурою й побутом сусідніх племен і, нарешті, утворювалися територіальні об'єднання протидержавного типу (землі, княжіння?). Останні мали своїх князів і стольні міста.

Наприкінці VIII ст. на етнічних теренах України сформувалося сім політичних союзів: дулібів (волинян, бужан), деревлян, хорватів, полян, уличів, тиверців, сіверян.


ВИНИКНЕННЯ ЗАРОДКІВ ДЕРЖАВНОГО ЖИТТЯ. ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ «РУСЬ»
В умовах становлення союзів племен зростала їх роль як військово-політичної сили. Значну частину захопленої під час воєнних дій здобичі привласнювали вожді племен і дружинники - озброєні професійні воїни, котрі служили вождям і князям за винагороду. Помітну роль відігравали вбори чоловіківвоїнів, або народні збори (віча), які розв'язували найважливіші громадські питання. Відбувалося виділення в окремий прошарок племінної верхівки, в руках якої зосереджувалася влада. Верхівку складали князі, бояри (знать, пов'язана службовими стосунками з князем), дружинники.
З кінця VIII ст. прискорилося становлення протодержавних утворень (княжінь), очолюваних князями місцевих династій.
Особливо інтенсивно цей процес відбувався на теренах Полянського племінного княжіння. Зростало значення Києва - його столиці. На межі УШ-ІХ ст. склалися реальні політичні передумови для утворення на його основі першої східнослов'янської держави. Верховна влада в ній належала нащадкам полянського князя Кия.

Питання «Звідки пішла Руська земля і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала?», яке першим порушив літописець Нестор, так і не отримало в історичній науці однозначної відповіді. Сьогодні серед істориків побутує кілька наукових теорій походження назви «Русь». Серед них переважають північна та південна. Однозначно можна стверджувати, що цей термін, як і термін «Руська земля», як правило, вживався у двох значеннях. У широкому розумінні ними охоплювалися всі східнослов'янські землі, у вузькому - територія Південної Русі -Київщини, Чернігівщини, Переяславщини.
Ці терміни досить швидко поширилися есред слов'янства й закріпилися за назвами деяких річок (Рось, Росава, Роставиця), слов'янізованих роксоланів і, вочевидь, тих слов'янських племен, які посідали привілейоване становище у Середньому Подніпров'ї. На думку вчених, за назвою одного із таких племен, яке входило до Полянського союзу, його соціальна верхівка - дружина - почала іменувати себе русами.
У IX ст. назва «Русь» закріплюється за новоутвореною державою.

Легенда про Київ

Кий, Щек, Хорив, Либідь

Князі Київські


Натискаємо на Імена князів та читаємо!!!!!!
Ярополка пропускаємо
Святополка пропускаємо

Прийняття християнства

Пам'ятаємо, що спроби прийняття християнства здійснювали Аскольд, Ольга, Володимир 
(вони ж самі охрестилися, інші князі- язичники!!! Це важливо)

Правління Ярославичів

Роздробленість Київської держави

Роздробленість

Культура Київської держави


Галицько- Волинська держава

ГВД
Слухаємо та повторюємо
https://www.youtube.com/watch?v=Ts2aCG75ZIw

Україна в складі ВКЛ

https://www.youtube.com/watch?v=w_SHNpEaIUs
https://znohistory.ed-era.com/m1/l5



Для вихованців гуртка "Європейський клуб"

Роль міжнародних організацій в сучасному світі  Посилання на відео   https://www.youtube.com/watch?v=j_F0xNI_ybY Вікторина  https://le...